На початку 2016 р. українська наукова спільнота відзначає 200-річчя від часу заснування «Украинского вестника» – першого в Україні літературно-художнього, наукового та громадсько-політичного щомісячника. Часопис видавався впродовж 1816–1819 рр. при Харківському університеті – осередку українського національного відродження в першій третині ХІХ століття.

Ініціатива створення журналу належала університетському професорові, поету Івану Овсійовичу Срезневському (1770–1820), батькові видатного філолога-славіста Ізмаїла Срезневського (1812–1880). Редакторами виступали активні діячі культурного життя Харкова, талановиті вчені та письменники Євграф Матвійович Філомафітський (1790–1831), Розумник Тимофійович Гонорський (1791–1819) та основоположник нової української художньої прози Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко (1778–1843). Як слушно зазначили видавці у передмові до першої книги «Украинского вестника» за січень 1816 р., «журнали можуть слугувати дуже вірним засобом до того, щоб показати міру освіченості та здобутків просвіти, місцеві особливості та характер населення того краю, де вони видаються» (тут і далі цитати подано в перекладі українською мовою). Новозаснований часопис саме й мав на меті передусім «дати краще уявлення про тутешній край», якомога повніше «розкрити всі відомості», які стосувалися історії та сучасного розвитку Слобожанщини. Втім, значна частина вміщуваних у ньому матеріалів була актуальною загалом для України.

Журнал виходив російською мовою, проте за своїм змістовим наповненням, особливо у перші два роки свого існування, був виразно українським. Публікації групувалися за кількома рубриками. До першої з них, яка називалася «Науки та мистецтва», входили наукові статті, присвячені історії України та світу, етнографії, мистецтву, літературознавству, філософії, богослів’ю, слов’янській міфології, економіці тощо. Тут, зокрема, було вміщено такі розвідки, як «Исторические замечания о Малороссии от смерти гетмана Богдана Хмельницкого до Полтавского сражения» М. Грибовського, «Отрывки из писем о Малороссии» О. Льовшина, «О Малой России» І. Квітки (історика та письменника, дядька Григорія Квітки-Основ’яненка), «Сравнения Русской правды с Судебником» М. Несторовського, «Обозрение Пунических войн» Є. Філомафітського, «Нечто о каменно-угольной ломке в Бахмутском уезде Екатеринославской губернии» О. Шумана, «Про календар» славетного математика, професора Т. Осиповського. Низку матеріалів до часопису підготував відомий вчений, винахідник та громадський діяч, засновник Харківського університету Василь Назарович Каразін (1773–1842).

Рубрика «Красне письменство» була представлена передусім перекладами поетичних і прозових творів античних авторів (Горація, Овідія), західноєвропейських  письменників і мислителів (Й. Г. Гердера, Ф.-Р. Шатобріана), зокрема і французьких просвітителів-енциклопедистів (Ж.-Ж. Руссо, Ф. Вольтера). Публікувалася в журналі й оригінальна поезія І. Срезневського, Є. Філомафітського, Р. Гонорського, О. Склабовського та ін. Саме в «Украинском вестнике» вмістив свої перші поетичні твори майбутній визначний український поет, родоначальник української сатири та балади Петро Петрович Гулак-Артемовський (1790–1865), який у 1817 р. став вільним слухачем Харківського університету, а невдовзі – лектором на щойно створеній кафедрі польської мови. Вже того ж року в окремих книгах журналу з’явилися виконані П. Гулаком-Артемовським переклади та переробки з поезій Ж.-Ж. Руссо, Дж. Мільтона, а в останньому, грудневому, випуску «Украинского вестника» за 1818 р. було вперше надруковано українською мовою класичний твір вітчизняної літератури – віршовану байку «Пан та Cобака» («Украинский вестник». 1818. Кн. 12. С. 356–362). Таким чином, редакція часопису орієнтувалася насамперед на місцеву автуру (власне, одне із основних своїх завдань видавці вбачали у залученні до співробітництва талановитих харківських учених і літераторів), хоча свої матеріали публікували тут і дописувачі з інших регіонів України.

Тогочасний суспільний і культурний розвиток Слобожанщини був відображений у рубриці «Харківські записки». Тут друкувалися протоколи засідань Філотехнічного товариства, звіти про діяльність Харківського добродійного товариства, листування керівництва Інституту шляхетних дівчат у Харкові тощо. Помітне місце у хроніці місцевих подій відводилося відомостям про університет. Поряд із різними новинами університетського життя, включаючи урочисті заходи, повідомлення про призначення, списки студентів і некрологи викладачів, часопис вміщував також інформацію про книжки, що вийшли з друкарні університету.

Журнал друкувався тиражем від 350 до 500 примірників у формі невеликої книжечки розмірами 15x10 см обсягом від 120 до 144 сторінок. Як засвідчують списки передплатників «Украинского вестника», видання, окрім власне Харківщини, користувалося популярністю в більшості українських губернських центрів і повітових міст – у Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині, Новгороді-Сіверському, Сумах, Охтирці, Полтаві, Кременчуці, Хоролі, Лохвиці, Пирятині, Єлисаветграді, Катеринославі, Одесі, Євпаторії. Серед передплатників журналу були гімназії, повітові училища та вищі навчальні заклади, наприклад Рішельєвський ліцей в Одесі. «Украинский вестник» передплачували також у Санкт-Петербурзі, Москві, Астрахані, Оренбурзі, Воронежі, Іркутську, Симбірську, Самарі, Тамбові, Тифлісі, Ризі, Кишиневі та інших містах Російської імперії.

Усього вийшло 48 книг «Украинского вестника», тобто чотири повних річних комплекти за 1816–1819 роки. Внаслідок цензурних переслідувань на вимогу Міністерства духовних справ і народної освіти видання часопису було припинене місцевою владою.

«Украинский вестник» став блискучим зачином вітчизняної журналістики. Часопис сприяв утвердженню Харкова як столиці українського культурного руху та помітно вплинув на формування та розвиток наукового, літературного та громадсько-політичного середовища Наддніпрянщини, а отже, й на національне відродження українців.

У колекції рідкісних видань відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ зберігаються примірники всіх випусків «Украинского вестника», на багатьох із них можна побачити екслібриси та печатки бібліотеки видатного українського літературознавця, історика, професора Київського університету Миколи Павловича Дашкевича (1852–1908), а також печатки інших книгозбірень – Фундаментальної бібліотеки Київської 1-ої гімназії, Книготоргівлі та бібліотеки М. М. Левченка та Л. В. Ільницького в Києві, Бібліотеки Інституту народної освіти імені М. Драгоманова. З примірниками часопису можна працювати у читальному залі відділу стародруків та рідкісних видань.