Довнар-Запольський Митрофан Вікторович (1867–1934) – історик, етнограф, фольклорист, джерелознавець, архівознавець, археограф білоруського походження. Народився в містечку Річиця, Мінської губернії в сім’ї столоначальника повітового поліцейського управління, спадкового шляхтича Віктора Мартиновича Довнар-Запольського. У зв’язку з службовим переміщеннями батька, Митрофан Вікторович неодноразово міняв місце навчання, у 1885 р. він був зарахований до 7-го класу Київської Першої чоловічої гімназії, з відкіля у 1888 р. був відрахований за збереження української літератури (поема Тараса Шевченко «Марія», українські журнали «Громада» та «Основа», лист відомого історика Миколи Костомарова до видавця газети «Колокол» тощо), забороненої Ємським Указом від 18 травня 1876 р., як друкування літератури української мовою та ввіз її з-за кордону. У наступному 1889 р. екстерном здав іспити на атестат зрілості та вступив до історико-філологічного факультету Київського університету Св. Володимира, який закінчив у 1894 р. Митрофан Вікторович був рекомендований як перспективний вчений на викладацьку роботу у навчальних закладах Міністерства освіти, але поліція заборонила йому займатися викладацькою справою у Києві, і він був змушений поїхати до Москви. У 1895 р. розпочав викладати історію у приватній гімназії Л. П. Ржевської. Ще під час навчання в Університеті Св. Володимира (1891) був обраний членом Імператорського товариства любителів природознавства, антропології та етнографії, згодом через два роки, дійсним членом Історико-філологічного товариства при Харківському університеті (1893). У 1896 р. повернувся до Києва, де в університеті Св. Володимира розпочав дворічну підготовку до набуття професорського звання на кафедрі російської історії. У 1899 р. він розпочав роботу у Московському університеті на посаді приват-доцент, а у 1901 р. повернувся на таку ж посаду до Київського університету, де захистив магістерську (1901) та докторську (1905) дисертації з історії Великого князівства Литовського, Руського та Жемантійського. З 1906–1917 рр. він засновник та директор Вищих комерційних курсів та на їх основі організованого Київського комерційного інституту. Один з організаторів та перший директор Київського археологічного інституту, організатор створення Географічного інституту (1918–1919), один із засновників та член Ради голів Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва (1910–1919), співробітник Київської археографічної комісії. Підтримував створення Білоруської народної республіки (БНР), очолював Білоруську торгівельну палату у Києві (1918), підготував проект створення Білоруського університету у Мінську (1918), брав участь у роботі дипломатичної місії БНР у Києві, яка шукала можливості домогтися визнання БНР у влад Радянської Росії, України, Дону, Німеччини та Австро-Угорщини. На прохання уряду БНР склав Меморіал (Основи Білоруської державності), який був надрукований у Гродно і Вільно декількома мовами (1919), документ містив історичне обґрунтування необхідності створення незалежної Білоруської держави, і був представлений на Версальський мирний договір (1910). Переїхав до Харкова у 1920 р., де працював у Харківському університеті та Інституті народного господарства. Пізніше – проректор Азербайджанського університету (Баку), професор Білоруського університету (1915–1928), Московських Інституту народного господарства та Сільськогосподарської Академії ім. І. Тімірязєва (1928–1934). Помер у Москві 30 вересня 1934 р., похований на Новому Донському кладовищі. Експоновані фотокопії зроблені з примірників видань, частина яких є прижиттєвими і мають цінні автографи та власницькі екслібриси. Походять запропоновані для перегляду книги із бібліотеки Київського університету Св. Володимира, яка нині зберігається і є складовою частиною книжкового фонду відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ. Виставку підготувала м. н. с. відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Афанасьєва З. Б.