До Дня української писемності та мови
У День української писемності та мови часто згадуємо вмістилища мовних скарбів – словники. Українську лексикографію ХХ ст. неможливо уявити без унікального словникарського доробку Бориса Грінченка.
Борис Грінченко (1863–1910) – український літератор, громадський і культурний діяч, один з організаторів і керівників «Просвіти», зробив внесок у літературознавство, етнографію, працював як письменник, перекладач, педагог, редактор періодичних видань, у тому числі «Київської старовини». Але нині його ім’я асоціюється передусім із чотиритомним «Словником Грінченка».
Словарь украинского языка: у 4 т. Київ, 1907–1909.
Побудований як перекладний (українсько-російський), але в багатьох випадках з елементами тлумачного словника, на свою добу він став найповнішим зводом лексики української мови. Чотиритомна праця охоплює близько 68 тисяч слів, значна кількість яких є народнорозмовними. У радянський час, коли чимало українських лексем потрапило під заборони та обмеження з ідеологічних причин, всі поціновувачі українського слова належно зустріли перевидання «Словника» Б. Грінченка, здійснене фотомеханічним способом 1958–1959 р.
Для збирання унікального комплексу лексики Б. Грінченкові потрібні були різноманітні джерела, і не тільки народнорозмовні, але також твори класиків української літератури та, звичайно, словники давніх і новіших попередників, в тому числі й стародруковані.
Значна кількість книг з бібліотеки Бориса Грінченка нині зберігається у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського. Власні книги дають уявлення не тільки про читацький інтерес автора, а й про джерельну базу його наукових досліджень. Серед стародруків збірки – невеличка книжечка – «Лексікон сиріч Словесник славенскіи», виданий Друкарнею Почаївського Успенського монастиря у 1804 р. – у греко-католицький період діяльності Друкарні. За змістом це церковнослов’янсько-польський словник. Потреба у словниках, які пояснюють маловживану церковнослов’янську лексику польськомовним читачам, існувала серед освічених кіл українських і білоруських греко-католиків ХVІІІ – початку ХІХ ст.
Книжка має кілька поміток власників початку ХІХ ст., а також факсимільний підпис Бориса Грінченка на титулі та другому аркуші, печатку «Бібліотека Б. Грінченка» зі вписаним номером 673 на верхньому форзаці й наліпку з таким же номером, надрукованим на корінці.
Почаївський Лексикон 1804 р. не міг бути використаний Б. Грінченком безпосередньо під час роботи над словником, адже не містив суто української лексики. Проте він явно цікавив власника і як лексикографічна праця загалом, і як частинка історії вітчизняного друкарства. До того ж словник частково містить як спільнослов’янську лексику, так і (ще більшою мірою) спільну для української та польської мов.
Лексикон 1804 р. з бібліотеки Б. Грінченка зберігається у відділі стародруків та рідкісних видань НБУВ (шифр Кир.830). Крім нього в НБУВ є ще два примірники цієї книжки – у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій, вони походять з Бібліотеки Київської духовної академії й характеризуються ліпшим станом збереження.
Особисті книжки визначних мовознавців не тільки представляють коло їхніх наукових зацікавлень, але також дають можливість реконструювати творчі пошуки, встановити непрямі джерела, які могли бути використані або просто надихали власників на їхню складну і важливу працю.

Лексикон сирічь Словесник славенскіи: иміющ в себі словеса первіе славенская азбучная, посем же полская. – Почаїв : Друкарня Успенського монастиря, 1804. – 8°. – [88] арк.

Підготувала Наталія Заболотна