Інвалідність – тривала або постійна (стійка) повна чи часткова втрата працездатності внаслідок хронічного захворювання або травм, що призвели до значного порушення функцій організму. Залежно від ступеня втрати працездатності розрізняють інвалідність 1, 2 та 3 груп. Законодавством України визначено такі причини інвалідності: загальні, професійні захворювання, травми, отримані під час війни або військової служби, на виробництві, інвалідність з дитинства тощо. Встановлення інвалідності та визначення групи здійснюють медико-соціальні експертні комісії на основі комплексного обстеження хворого й умов його праці. Питання, пов’язані з інвалідністю, регулюють Закони України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та “Про пенсійне забезпечення” (обидва – 1991), Положення про медико-соціальну експертизу (затверджене Кабінетом Міністрів України 22 лютого 1992 р.). Соціальний захист інвалідів передбачає надання їм грошової допомоги, засобів пересування, протезування, житла, встановлення опіки, пристосування забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікації та зв’язку до їхніх особливостей. Профілактика інвалідності та відновлення працездатності є важливим соціальним завданням системи охорони здоров’я, державних органів праці та соціальної політики, профспілок.