Вітаємо з 30-літтям незалежності Держави Україна

Це була сакральна мить підйому нашого національного духу і найвищий злет нашої багатовікової національної надії – 24 серпня 1991 року і Акт проголошення незалежності України.

Це був зоряний час автора цього документа – Героя України Левка Лук’яненка.

Ось як він згадує це у своїй книзі «Народження нової ери»:

«… Я почав викладати на папері головні думки. Ми обговорювали їх, і я писав далі. За півтори години ми закінчили і прийшли на засідання Народної Ради.  … Рада погодилася, висловила кілька зауважень, гуртом відредагували і схвалили текст Акту. … Народна Рада доручила мені виступити з проектом на сесії Верховної Ради.

24 серпня відкрилася Надзвичайна сесія Верховної Ради. Вона заслухала Акт проголошення незалежності України. …

Документ, що перетворював Україну – колонію Москви – в Україну – незалежну державу, був схвалений абсолютною більшістю депутатів Верховної Ради.

Ми підхопилися з місць і радісно вітали один одного, Мені клубок підкотився під горло і не давав говорити від радості. Хтось обнімав мене і цілував. О, Боже, сталося! Думка окинула мій попередній шлях. Голос Наливайка, Хмеля, Суховія – всіх борців за волю України з глибини віків десятиріччями шептали мені у вуха: «Йди за нами! Не дай сміятися ворогам над рідним краєм!» І я йшов. А тепер – о, диво – усі почули голос цей. Оцей, увесь поважний владоможний зал!  О, Дажбоже України, – ми встаємо з колін!

Ми вийшли на площу перед будинком Верховної Ради. Кілька десятків тисяч людей вирувало в радіснім щастю.»

А був ще й інший, значно давніший документ, який провіщав незалежність України. Це заборонена і за царської Росії, й за комуністичної держави «Книга буття українського народу» Миколи Костомарова. У 109-му її параграфі записано: «Україна буде незалежною Республікою…»

Три десятиліття нашої історії від 24 серпня 1991 року вмістили дуже багато. І справджених надій, і перемог, і помилок, і розчарувань. Але держава не звернула з означеного шляху. Народ не відмовився від свого вибору. Нам не дозволять цього ті голоси всіх борців за волю України з глибини віків. Ті імена, що стоять як свічі й запалюються одна від одної (за визначенням великого сина України Євгена Сверстюка). Їх можуть намагатися гасити вітри й заносити піски часу, вкривати темрява забуття, але вища сила стоїть на сторожі пам’яті й не дає  нам загубити ці імена. Вони прокладали цей шлях і відтоді вірять, що ми його продовжимо.

Ми ще не всі знали тоді, три десятиліття тому, що одержану волю нам  треба буде відстоювати в кривавих боях. «Я знаю грамоту свободи – її підписують мечі!»… Віщі  слова геніальної Ліни Костенко лягають реквіємом за тими героями Небесної сотні й небесних тисяч фронтових полеглих синів держави  уже в часи нашої незалежності. І вони, ці зоряні лицарі України, що стали її янголами, також не дадуть нам здригнутись у сумнівах, зневіритись, змаліти душею. Якщо нація має героїв, які віддають життя у боротьбі за її свободу, вона безсмертна.

Сьогодні наша держава відзначає ювілей. Молода – їй лише тридцять. Незалежна й горда. Найдорожча, бо з найдальших світів вабить її поклик. Ми – її громадяни, її основа, її будівничі. Навіть якщо є подекуди й такі, хто не будує, а лише спостерігає, а хтось, може, й чекає, де ми схибимо, вони не можуть нам завадити. Ми не схибимо. Людина, яка здобула волю,  ніколи вже не прагнутиме несвободи. Вільна людина будує вільну державу.

Бережімо й шануймо свою Україну! Бо тільки разом у неї й у нас є майбутнє.

З 30-ю річницею нашої Незалежності, друзі!