Геральдична поезія – жанр української літератури ранньомодерної доби, зародження та розвиток якого тісно пов’язаний з практикою книгодрукування. Відсутність централізованого фінансування видавничих підприємств, що діяли на теренах України в XVI–XVIII ст., спонукало друкарів до пошуку меценатської підтримки. Прикрашання книг зображеннями гербів заможних та впливових осіб стало дієвим способом подяки та заохочення виділяти кошти на потреби друкарень. Подяка меценатові висловлювалася у текстах присвят до видання, а шляхетність його походження підкреслювалася в текстах віршів до зображення родового герба. Хронологічно першим зразком україномовної геральдичної поезії, надрукованої на теренах України, став вірш на герб засновника острозької друкарні – Василя Костянтина Острозького, вміщений у виданні Біблії 1581 р. (іл. 1). Значний вплив Острозьких на розвиток книгодрукування сприяв тому, що вірші на герб цієї родини наприкінці XVI – в першому десятилітті XVII ст. прикрашали не лише видання Острозької друкарні (іл. 3), але й траплялися у литовських друках (іл. 2, 4). Входження українських, польських та литовських земель у межі єдиної держави, Речі Посполитої, сприяло формуванню тісних зв’язків між освітньо-культурними осередками Львова, Києва, Почаєва, Вільно, Єв’є, Кракова, Варшави та ін. Відтак до спадщини української літератури зараховуються не лише геральдичні вірші, надруковані у складі українських книг, але усі поетичні тексти, дотичні до української культури, незалежно місця друку першоджерела. Вкрай неоднорідною є й мова українських геральдичних віршів. Поряд із текстами староукраїнською літературною мовою, що прикрашали церковнослов’янські та староукраїнські друки, для виданих в Україні латиномовних та польськомовних видань писалися вірші латинською та польською мовами. До ранніх зразків української геральдичної поезії належать вірші на герб Сапігів, Огінських, Вишневецьких і Воловичів (іл. 5, 7–9). Довготривалу впливовість магнатської родини Сапігів на культурне життя засвідчує презентований в експозиції латиномовний вірш із почаївського видання 1748 р. (іл. 6). Розквіт української геральдичної поезії пов’язаний із діяльністю друкарні Києво-Печерської лаври. Протягом 1620–1640-их рр. у складі лаврських видань було опубліковано довершені за формою зразки геральдичної поезії, присвячені світським представникам шляхти та архімандритам святої обителі. Серед них вірші на герб родин Долматів (іл. 12–13), Балабанів (іл. 11), Стеткевичів (іл. 15), Замойських (іл.17), Святополків Четвертинських (іл. 18), Киселів (іл. 25), Проскурів Сущанських (іл. 27). Непересічну роль у розвитку української геральдичної поезії відігравала також друкарня Львівського Успенського братства. Одне з найошатніших видань братської друкарні початку XVII ст., видання «Книги о священстві» Іоанна Златоуста 1614 р., вшановує рід Балабанів (іл. 10). Бібліографічною рідкістю є на сьогодні вірші, що містилися на звороті титульного аркуша в різних варіантах примірників із тиражу Октоїха 1630 р. друкарні Львівського братства. В експозиції представлено вірш Мирону Бернавському (іл. 16), проте в тиражі цього видання були також вірші на герб Олександра Балабана, Катерини Боговитинової Ярмолинської та Мойсея Могили. Протягом XVII ст. велика кількість геральдичних віршів публікувалася у складі видань приватних друкарень. Зокрема, вшанування постаті Богдана Стеткевича як мецената видання церковних книг закарбовано у київському Апостолі 1630 р. друкарні Спиридона Соболя (іл. 14). Поступову кристалізацію поетичної форми та винайдення нових трактувань символічних образів можна простежити на прикладі відібраних для експозиції численних варіантів віршів на герб Петра Могили. Архімандритові Києво-Печерської обителі протягом 1628–1646 рр. було присвячено низку віршів, надрукованих не лише у складі видань лаврської друкарні (іл.19, 20, 23), але й друкарні Михайла Сльозки у Львові (іл. 22, 24) та друкарні Богоявленського монастиря в Кутеїні (іл. 21). Лаконічний вірш на герб Тризнів із києво-печерського видання Тріоді пісної 1648 р. демонструє утвердження традиції символічного тлумачення атрибутів герба архімандрита святої обителі Йосифа Тризни, підкреслюючи виключність його духовного подвигу (іл. 32). У другій половині XVII ст. звороти титульних аркушів лаврських видань здебільшого прикрашали віршами до гравюри Успіння, яка виконувала роль емблеми друкарні. Протягом 1640–1660-вих рр. жанр геральдичної поезії розвивався у виданнях приватної друкарні Михайла Сльозки. Тут надруковано вірш до представників родини Киселів (іл. 26), Святополків Четвертинських (іл. 31), а також низку віршів на герб Желіборських (іл. 28–30). На зламі XVII – XVIIІ ст., у зв’язку зі зміною суспільно-історичних обставин, основними адресатами українських геральдичних віршів стали представники вищого духовенства, гетьмани та козацька старшина. Особливості геральдичної поезії цього періоду в експозиції демонструють тексти віршів на пошану Лазаря Барановича (іл. 33, 34), Івана Мазепи (іл. 35–37), родини харківських полковників Донців Захаржевських (іл. 38–39), Івана Скоропадського (іл. 40), Кирила Розумовського (іл. 41). Українська геральдична поезія XVIII ст. представлена текстами латиномовних, польськомовних та староукраїнських віршів до греко- та римо-католицького вищого духовенства. В експозиції тексти такого типу ілюструють вірші на герб Рудницьких (іл. 42, 43), Володковичів (іл. 44), Шептицьких (іл. 45) та Скарбеків (іл. 46). Поряд із віршами, що оспівували символіку родових гербів, у стародруках були поширеними поезії до зображень, що символізували друкарню. Перші видання друкарні львівського братства прикрашали доповнені віршами композиції на герб міста Львова (іл. 47). Латиномовний вірш на герб Львова трапляється також у польському виданні XVIIІ ст. (іл. 50). Велику кількість варіантів віршів на герб львівського братства було надруковано у виданнях львівської братської друкарні впродовж XVII ст. (іл. 48, 49). Українська геральдична поезія становить інтерес не лише для фахівців різних галузей гуманітарного профілю, а й для широкого кола читачів, оскільки яскраво ілюструє історію українського меценатства, ціннісні орієнтири ранньомодерних книжників, лексичне багатство та вишуканість поетичної мови XVII – XVIIІ ст. Виставку підготувала Олена Курганова