1882 народився Михайло Слабченко, український історик та правознавець. 1918 – приват-доцент Українського університету в Києві й Кам'янці-Подільському, 1919 – доцент Одеського університету, 1920–1929 роках професор Інституту народної освіти та інших високих шкіл в Одесі, керівник Одеської філії кафедри історії України в Харкові (з 1926). Академік ВУАН з 1929 року. Засновник одеського осередку української історичної науки, з якого вийшла низка поважних дослідників історії та економіки України й усієї Східної Європи (І. Бровер, О. Варнеке, С. Ковбасюк, О. Погребинський, Н. Рубінштейн, Т. Слабченко та інші). Автор 13 великих праць і понад 200 наукових статей (зокрема в "Записках НТШ", що виданні ВУАН). Основні статті присвячені історії права та господарства Гетьманщини й Запоріжжя 17–18 ст, зокрема: "Протокол отпускных писем за гетмана Д. Апостола 1728 г." (1913); "Про судівництво в Україні" (1920); "Господарство Гетьманщини 17–18 ст.", тт. 1–4 (1922–1928); "Соціально-правова організація Січі Запорозької" (1927); "Паланкова організація Запорізьких Вольностів" (1929). З 1930–1936 роках засланий на Соловки, 1937 – знову ув’язнений на 10 років. Після звільнення вчителював в школах Первомайська. Помер в злиднях. Реабілітований посмертно, поновлений у складі НАН 1990 року.