1908 народився Василь Барка (Очерет), український поет, прозаїк та есеїст, літературознавець, перекладач, кандидат філологічних наук (1940). Навчався на філологічному факультеті Краснодарського педагогічного інституту, де потім викладав історію західноєвропейських літератур середньовіччя. Учасник 2-ї світової війни, був двічі поранений, а 1943 вивезений німцями до Берліна як остарбайтер. Після війни перебував у таборах для переміщених осіб в Авґсбурзі. Від 1950 – у США. Для творчості Барки характерне оригінальне використання засобів фольклорної поетики в поєднанні з принципами барокової символіки, цілісність художніх композицій, перейнятих просвітленою християнською містикою й присутністю Бога в колі дарованого людині світу. В романі у віршах "Свідок для сонця шестикрилих" Барка осмислював проблему осягнення Людиною величного помислу Творця. У романі "Рай" (1953) викривав соціалістичну дійсність у СРСР, у "Жовтому князі" (1963) відобразив геноцид українського народу 1932–1933. Переклав трагедію В. Шекспіра "Король Лір", фрагменти "Божественної комедії" Данте. Працював над виданням ілюстрованої Біблії (Рим, 1963), зокрема долучився до роботи як перекладач та літературний редактор книги "Об’явлення св. Іоанна Богослова" на підставі давньо-грецьких джерел. Свої погляди на мистецтво, літературу і життя Барка висловив в есе "Жайворонкові джерела" (1956), "Вершник неба" (1965), "Земля садівничих" (1977) та літературознавчих працях "Уваги про поезію старовинну і сучасну" (1958), "Хліборобський Орфей, або Клярнетизм" (1961), "Правда Кобзаря" (1961), "Творчість" (1968).