1856 народився Іван Франко, український письменник, поет, публіцист, перекладач, учений, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор Харківського університету (1906) і почесний член НТШ (з 1904). Систематично працював в історико-філософській секції НТШ, однак не обходив увагою також і математично-природописно-лікарську секцію. Франко був причетним до створення допоміжних наукових установ НТШ: музею, бібліотеки, Бібліографічного бюро, а також "Академічного дому", формування доброчинних фондів НТШ, яке запровадило і стипендіальний фонд ім. І. Франка в сумі 2000 австрійських крон. Підтримував стратегічну ідею створення резервного академічного фонду з метою в майбутньому забезпечити наукові видавництва Товариства і "утворити дотацію для переміни його в українсько-руську Академію наук". Його творчий доробок, писаний українською (більшість текстів), польською, німецькою, російською, болгарською, чеською мовами, за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами з'явилося понад 220 видань, у тому числі більш ніж 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів. Номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури. Знав 14 мов. Серед перекладів Івана Франка – біблійна “Книга Буття”, Досі це найбільш точний переклад цієї частини Біблії українською мовою.