1868 народилася Людмила Старицька-Черняхівська, українська письменниця, драматург, перекладач, мемуарист, громадський діяч. 1888–1893 брала активну участь у роботі літературного гуртка "Плеяда". Після смерті М.В.Лисенка очолила київський літературно-мистецький Український клуб. У роки Першої світової війни брала участь у роботі Київського комітету для допомоги українцям-утікачам, працювала сестрою милосердя у шпиталі для поранених. Член Товариства українських поступовців та Української Центральної Ради. Співзасновниця і заступниця голови Національної ради українських жінок у Кам’янці-Подільському (1919), засновниця і член Київського літературно-артистичного товариства, Українського наукового товариства та Київського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка. У 1920-ті рр. працювала у ВУАН, зокрема брала участь у роботі перекладацької Комісії з підготовки до друку Біблії українською мовою. 15 січня 1930 заарештована і звинувачена у причетності до "Спілки визволення України", засуджена умовно й вислана до Донецька, де займалася перекладацькою діяльністю. 1936 повернулася до Києва. 20 липня 1941 заарештована, звинувачена в антирадянській діяльності. Померла по дорозі до місця заслання. Точна дата та місце смерті не відомі. 1989 реабілітована посмертно. Л. Старицька-Черняхівська – автор численних драматичних творів, серед них на історичну тематику: "Гетьман Петро Дорошенко", "Розбійник Кармелюк", "Іван Мазепа", "Милість Божа", "Останній сніп". Переклала українською мовою лібрето опер Дж. Верді ("Ріголетто", "Аїда"), К. Глюка ("Орфей"), Ш. Гуно ("Фауст"), Дж. Пуччіні ("Чіо-Чіо-Сан"), М. Римського-Корсакова ("Золотий півник") та ін. Її перу належить перше дослідження з історії українського національного театру. Залишила спомини про Лесю Українку, М. Лисенка, М. Старицького, В. Самійленка, Г. Барвінок, І. Франка, М. Садовського, М. Коцюбинського, М. Заньковецьку, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого та інших.

Використано матеріал з Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.