1895 народився Майк Йогансен, український письменник, сценарист, перекладач, теоретик літератури, мовознавець. Початкову освіту здобув удома, потім навчався в класичній гімназії в Харкові. Разом зі своїм сусідом і приятелем М. Ветуховим (згодом відомим ученим-біологом) вивчав флору і фауну Харківщини. Закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету (1917). Володів європейськими та скандинавськими мовами. Вчителював у школах Харкова, викладав у Харківському інституті народної освіти. Досліджував також проблеми мовознавства, зокрема фонетики, лексикографії та правопису. Автор розвідок: "Пристосування латиниці до потреб української мови" (1923), "Фонетичні етюди (замітки з нагоди фонетики м. Шишак на Полтавщині в зв’язку з літературною вимовою)" та "Lexica. Сучасні українські словники практичного вжитку" (обидва – 1925). Один із укладачів "Практичного російсько-українського словника" (1926) та "Російсько-українського словника приказок" (1928). Брав участь у складанні проекту українського правопису 1928. Ще в гімназії почав складати вірші (писав російською та німецькою мовами, згодом усе спалив). Після 1917 писав українською мовою, перші поезії були надруковані 1921 в журналі "Жовтень". Тоді ж вийшла його перша збірка "Д'горі". М. Йогансен – неоромантик, що захоплювався авангардистськими течіями, зокрема конструктивізмом, вкладаючи в це поняття "свій зміст"; розкривав зображально-виражальні можливості української літератури. Як один із засновників пригодницького жанру в тогочасній прозі еволюціонував від авантюрних сюжетів до першопочатків "химерної прози". В середині 1920-х років підготував збірник прозових творів "17 хвилин" та пригодницький роман "Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших" (1925 вийшло 10 випусків цього твору, загальним накладом 100 тис. примірників). У співпраці з Ю. Тютюнником написав сценарій фільму "Звенигора" (режисер О. Довженко), разом з М. Хвильовим та Остапом Вишнею – сценарії оперет "Мікадо" і "Алло на хвилі 477" (поставлені в харківському театрі "Березіль"). Був одним з фундаторів спілки письменників "Гарт". Згодом перейшов до Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). Літературно-критичні праці М. Йогансена позначені ексцентричністю ("Елементарні закони версифікації (віршування)", 1922; "Як будувати оповідання. Аналіза прозових зразків", 1926). В роки репресій в УСРР, що розпочалися на початку 1930-х років, виїхав у райони нафтової промисловості, де підготував книжку нарисів "Кос-Чагил на Ембі" (1936). Через небажання пристосовуватися до вимог офіційної критики, яка взялася за його переслідування, почав писати для дітей: опублікував низку оповідань, зокрема "Краби", "Кіт-Чудило", "Собака, що лазив на дерево", "Жук-водолюб і таргани". 18 серпня 1937 був заарештований і через два місяці страчений (у Лук'янівській тюрмі в м. Київ). Реабілітований 20 березня 1958.