1878 народився Олександр Олесь (О. І. Кандиба), український поет, перекладач, драматург. 1902 закінчив Харківський ветеринарний інститут, працював ветеринарним лікарем у Харківському земстві. З 1903 розпочав літературну діяльність. З жовтня 1909 працював ветеринарним лікарем у Києві, водночас з 1911 співпрацював у редакції "Літературно-наукового вістника" та у видавництві "Лан". 1919 виїхав до Будапешта як аташе з питань культури посольства УНР в Угорщині. З 1920 проживав у Відні, де очолював Союз українських журналістів та редагував журнал "На переломі". З 1924 жив у Празі. Автор поетичних збірок "З журбою радість обнялась" (1907), "Поезії" (1909), "Твори" (1914), "Чужиною" (1920), "Перезва" (1921), "Кому повім печаль мою" (1931); збірки "Драматичні етюди" (1914), серед яких відомі твори "По дорозі в казку" (1910), "Над Дніпром" (1911); збірки історичних поезій "Минуле України в піснях: Княжі часи" (1930); драматичні поеми "Ніч на полонині" (1943–1944). Автор перекладів та віршованих поезій для дітей – "Казки" В. Гавфа (1911), "Пісня про Гайявату" Г. Лонгфелоу (1912), "Арабські казки" (1917), "Злидні" (1927), "Солом'яний бичок" (1927), "Микита Кожум'яка" (1929). Багато поезій О. Олеся покладено на музику українськими композиторами М. Лисенком, Я. Степовим, К. Стеценком.