1859 народився Степан Смаль-Стоцький, академік-фундатор УАН, мовознавець, літературознавець, історик, педагог, політичний і громадсько-культурний діяч. Професор (1885). Голова філологічної секції НТШ (1914), почесний член товариства "Просвіта" (1925). Навчався на філософському відділенні Чернівецького університету (1878–1882), 1883 подав дисертацію на тему: "Процес аналогії у словозмінах руської мови", 1885 – професор, завідувач кафедри української мови, декан філософського факультету (1904) Чернівецького університету. Був організатором культурологічних товариств на Буковині (із 1887 – голова товарсиства "Руська школа", із 1889 – голова товариства "Руська бесіда"), сприяв відкриттю читалень та українських економічних об’єднань. Обирався депутатом (1892–1912) і заступником маршалка (1905–1912) Буковинського крайового сейму, депутатом австрійського парламенту (1911–1918). Зважаючи на вагомі заслуги Смаль-Стоцького у розвитку вітчизняної гуманітаристики та його роль у піднесенні української науки і культури на Буковині, при організації у листопаді 1918 Української академії наук його було визначено одним з дванадцяти академіків-фундаторів УАН. Він став позаштатним академіком Історико-філологічного відділу, був обраний також членом правління Академії. На жаль, брати безпосередню участь в організації роботи УАН йому не довелося, оскільки за тодішніх умов він не міг приїхати з Буковини до Києва. Із грудня 1918 – посол ЗУНР у Празі, а з 1921 – професор української мови і згодом декан філософського факультету Українського вільного університету (Прага), професор Слов’янського інституту у Празі (1927). Спільно з Д. Антоновичем, Д. Дорошенком та А. Яковлівим у 1925 р. виступив засновником і став головою Музе́ю ви́звольної боротьби́ Украї́ни у Празі, роботою якого опікувався до кінця свого життя. У травні 1938 р. був обраний першим головою Української Могилянсько-Мазепинської Академії наук, заснованої постановою Уряду УНР в екзилі у відповідь на розгортання репресій проти ВУАН в Українській РСР. 1935 обраний головою товариства "Музей визвольної боротьби України у Празі". Як політик виступав проти "москвофільства" в програмних статтях "В чім наша сила?" (1892) та "Політика реальна" (1896), де обстоював українство Буковини з позицій буковинського народовства. Як мовознавець (у дусі антимосквофільської боротьби) заперечував тезу про єдину праруську мову. На думку Смаль-Стоцького, українська мова постала в давні часи безпосередньо із праслов’янської – як і польська, сербська, чеська та ін. слов’ян. мови – і на поч. 20 ст. зі всіх слов’янських мов у фонетичному відношенні стояла найближче до мови сербської, а не до російської. Один із перших упорядників української філологічної термінології. Як літературний критик й історик літератури досліджував особливості творчості Ю. Федьковича та С. Воробкевича, І. Котляревського, В. Стефаника (1899), І. Франка (1913), Т. Шевченка (1913), О. Кобилянської (1928) та ін.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ