1839 народився Павло Чубинський правознавець, фольклорист і етнограф, поет, громадський і просвітницький діяч, активний учасник українського руху, автор тексту Державного гімну України. 1861 закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Під псевдонімом "Павлусь" публікувався в першому українському громадсько-політичному літературно-художньому часописі "Основа". Поряд з В. Антоновичем, М. Драгомановим, П. Житецьким, Т. Рильським та ін. належав до ядра Київської громади. 1862 написав вірш "Ще не вмерла України і слава і воля", який став урочистою піснею (музика М. Вербицького) борців за національну справу, а 1992 – Державним гімном України. Вперше вірш опублікували у четвертому номері часопису "Мета", який вийшов у грудні 1863. У Царській Росії пісня "Ще не вмерла Україна" вперше була опублікована 1908 в антології Украінська Муза. Восени 1862 Чубинський був заарештований і засланий під нагляд поліції в с. Пінега, наступного року переведений до м. Архангельськ. Працюючи секретарем статського комітету, редактором "Архангельских губернских ведомостей", чиновником з особливих доручень при архангельському губернаторі, він здійснював наукові дослідження й опублікував багато цікавих розвідок історико-етнографічного і статистичного характеру. 1869 очолив статистично-етнографічну експедицію у Пд.-Зх. край (Київська, Волинська, Подільська губернії), організовану Російським географічним товариством. Під час експедиції було зібрано численні зразки українського фольклору, юридичних звичаїв, судових рішень, етнографічних і статистичних матеріалів. За її результатами 1872–1878 були видані "Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край" (7 томів), упорядковані й зредаговані Чубинським. В опрацюванні згаданих томів узяв участь композитор М. Лисенко: він поклав на ноти мотиви обрядових пісень. Був нагороджений двома Золотими медалями Російського географічного товариства (1873 та 1875), 1879 отримав Уваровську премію Петербурзької АН. 1873 в Києві за безпосередньою участю Чубинського засновано Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, який по суті виявився прообразом УАН. Діяльність відділу невдовзі занепокоїла царський уряд, що надало підставу для видання Емського акта 1876, зумовило припинення діяльності Київської громади та відділу Російського географічного товариства в Києві. За задумом та керівництвом Чубинського 2 березня 1874 здійснено перший одноденний перепис мешканців Києва (подібний відбувся лише у Петербурзі 1869). Завдяки продуманій організації, залученню до співпраці (як регістраторів) студентської молоді, захід увінчався відмінними результатами – відтворенням рельєфної картини населення українського міста. Внесок, зроблений Чубинським в народознавство, важко переоцінити. Його етнологічні і фольклористичні дослідження донині слугують важливим підґрунтям розвитку вітчизняної наукової думки.