1897 народився Іван Кулик, перекладач, письменник, громадський і державний діяч. Навчався 1911–1914 в Одеському художньому училищі. 1914 емігрував до США. Від 1917 – у складі ЦВК, очолив Народний секретаріат закордонних справ (Харків). 1918 спільно з В. Примаковим брав участь у створенні бойових частин Червоного козацтва. 1918–1919 працював у Народному комісаріаті у справах національностей РСФРР (Москва). 1920 – член Галицького ревкому. 1921–1923 – секретар Кам’янець-Поділського міськкому КП(б)У і редактор місцевої газети "Червона правда", де 1921 опубліковано поезію "Зелене серце". 1924–1926 – консул у Канаді. Від 1927 – голова ВУСПП, від 1934 – СПУ. Делегат 1-го з’їзду письменників СРСР; виступив із доповіддю про шляхи розвитку української літератури. Від 1935 керував Держполітвидавом України, редактор "Літературної газети", журналу "Радянська література". Від 1936 – голова Радіокомітету УРСР, від 1937 – директор Партвидаву УРСР. Автор збірки поезій "Мої коломийки", "Одужання", "В оточенні", "Ніагара", "Змужніла молодь"; поем "Чорна епопея", "Карачай", "Шістнадцять морців"; збірка оповідань та нарисів "Пригоди Василя Роленка (В країні фейкерів)", "Чотирнадцята люлька", "Записки консула"; публіцистичних праць і літературно-критичних статей тощо. У його творах використано раціональну образність, незвичні асоціації та звукові ефекти. Незакінчений віршований роман "Софіївка" (1929–1933) є автобіографічним. У перекладі Кулика вийшла "Антологія американської поезії" (1928). Переклав також окремі твори Е. Багрицького, М. Тихонова, Н. Бараташвілі, А. Аконяна, В. Броневського, Б. Ясенського, Дж. Тюллі. Репресований 1937. Реабілітований посмертно 1957.