1880 народився Климент Квітка, фольклорист, музикознавець, правознавець. Навчався у Київському музичному училищі (кл. Г. Ходоровського), закінчив юридичний факультет Київського університету (1902). Працював у судових органах Тбілісі. Наприкінці 1905 призначений помічником секретаря 8-го відділення Київського окружного суду. З лютого 1906 по вересень 1907 на різних адміністративних посадах окружних судів. Через хворобу подав у відставку. У лютому 1908 повернувся на державну службу, зокрема був помічником слідчого Ялтинського повіту Таврійської губернії, від лютого 1916 – мировий суддя Чигиринського судового мирового округу. За УЦР – співробітник Кодифікаційного відділу секретаріату судових справ (від вересня 1917), товариш генерального секретаря судових справ (від листопада 1917), товариш міністра судових справ УНР (від березня 1918). Один з ініціаторів створення Українського правничого товариства у Києві. За гетьмана П. Скоропадського у травні–жовтні 1918 входив до складу комісії з питань правничої термінології, очолював її лексикографічну секцію. Автор низки праць правознавчої тематики. Від початку 1920-х років відійшов від юридичної діяльності, займався музикознавством. Працював застурником голови етнографічної секції Українського наукового товариства (1919). У 1920–1921 – співробітник 1-го відділу ВУАН з окремих наукових доручень. Від 1920 – викладач Київського музично-драматичного інституту; від 1921 очолював Кабінет музичної етнографії при ВУАН, від 1922 – керівник Музично-етнографічного кабінету Етнографічно-фольклорної комісії ВУАН. Під час процесу СВУ був під наглядом НКВС. 1933 переведений до Москви, де викладав у Консерваторії, від 1937 – засновник і керівник Кабінету з вивчення музичної творчості народів СРСР. 1935–1937 – на поселенні в Казахстані. Перші записи українських народних пісень здійснив на Чернігівщині (1896), Київщині (1897) та Житомирщині (1899). Зібрав понад 6 тис. народних пісень, переважно українських (а також російських, білоруських та приазовських болгар). Розробив нову методику польових записів пісень, заклав теоретичні підвалини етномузичної соціології та історико-порівняльного вивчення фольклору етноспоріднених народів. Досліджував будову словесно-музичного фольклору, ладові системи народної творчості, первісні ладові архетипи, народний інструментарій. Укладач видань: "Українські народні мелодії" (1922), "Ритмічні паралелі в піснях слов’янських народів" (1923), "До вивчення побуту лірників", "Пісні українських зимових обрядових свят" (1928).

Підготовано за матеріалом Енциклопедії сучасної України Інституту енциклопедичних досліджень НАНУ.